Добро пожаловать, Гость. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.
Вам не пришло письмо с кодом активации?

Войти

 
Расширенный поиск

51462 Сообщений в 4467 Тем- от 1633 Пользователей - Последний пользователь: DanyaKrivi

08 Июля 2020, 03:20:54
Форум черкасских велобайкеровВелопоездки и велопутешествияВелопутешествияОтчеты и результаты (Модераторы: Billy, Pavka, Edwardpo)В Країні Озер (Шацькі Озера 2-5 квітня 2010 р.)
Страниц: [1]   Вниз
Печать
Автор Тема: В Країні Озер (Шацькі Озера 2-5 квітня 2010 р.)  (Прочитано 2842 раз)
0 Пользователей и 1 Гость смотрят эту тему.
hooll
Веломонстр
*****
Offline Offline

Пол: Мужской
Сообщений: 1306



Просмотр профиля
« : 25 Апреля 2010, 11:58:23 »

В країні озер.

День перший.

На протязі майже всього дня коли потяг ніс нас в краї озер, погода була похмурою, а часом йшов дощ. Але вже за годину до прибуття в Ковель сонечко виглянуло з-за хмар.

Навіть і не знаю, як ми встигли за дев’ять хвилин розпакувати вели, повантажити на них баули та наввипередки примчати за хвилину до відправлення на інший кінець вокзалу до приміського потяга на Любомль. Але ми це зробили!!! Вкрай роздовбаний дизель-потяг за годину дотягнув до стартового майданчика. Ми в цей час продовжували насолоджуватись краєвидами болотистої місцевості і весною, яка встигла вже сюди завітати.

Найперше що мене вразило, що тут майже в кожному дворі власне озеро або ставок!!! Це наслідок підтоплення місцевості, та природній високий рівень ґрунтових вод. Такого поняття як класичний «погріб» тут немає. Я бачив споруди схожі на невеличкі сарайчики зовні засипані шаром землі. Мабуть криницю в цій місцевості вирити можна и дитячою лопатою, головне пройти перші 30 см. ))). Ще по всій Шацькій місцевості вода має жовтий колір. Але незважаючи на відтінок напрочуд смачна!!! І ніяк негативно не впливає на смак їжі.

В перший день за півтори години світового дня ми встигли подолати лише 23 км, та зупинились на ночівлю біля озера Велике Згоранське. Місце виявилось не дуже вдале, але часу шукати щось зручніше в нас вже зовсім не залишилось. Трохи зусиль, і мокрі гілки горять зігріваючи нас прохолодним вечором. З’ївши свою вечерю ми полягали спати.

Пробіг: 23.75 км.
Середня: 17.9 км/ч.
Час в дорозі: 1:19:38


День другий. Озерний.

Спалось досить комфортно, але за межами намету було прохолодно +3. Десять хвилин и вогник багаття гріє змерзле тіло, а на примусі готується сніданок туриста. Не кваплячись збираємось у дорогу, виїжджаємо по графіку, о 9 годині ))). Будь яка спроба виїхати за межі дороги рано чи пізно призводить до зустрічі з калюжами та маленькими струмочками.



Канал Прип’ять. Саме в Шацькому районі починається ця річка. Нічого особливого, але ми ще не раз будемо перетинати її.



Озеро Люцемір. Поки що тільки на обрії. В кінці дня ми повинні виїхати до нього з іншого берега майже впритул.



Озеро Чорне, а на справді чисте і прозоре. Назва цього чудового місця для мене, поки що, залишається загадкою ))). До речі, межі озера впритул підступають до Шацька, але ми проминаємо місто без зупинок, залишаючи його на другу половину дня.



А ось і воно, найбільше озеро на Україні, зустрічає нас під похмурим небом сірою поверхнею.



На відміну від інших частин України, Шацький регіон поки що не забудований приватними банями і готелями з широким спектром послуг. Більша частина цього природного заповідника залишається незайманою людською цивілізацією в поганому розумінні.
Розмова в місцевому кафетерії змусила мене посміхнутись, коли на моє запитання про чай та каву, мені здивовано відповіли: - Це ж кафетерій!!! Ми тут продаємо тільки горілку на розлив, пиво та слабоалкогольні напої... Інша місцевість – свої правила )))).

Закінчилось село Світязь, а з ним і асфальтована дорога. Під місцевими берізками привабливо стоять бутлі з березовим соком. Хай пробачать нам місцеві, але ми не втримались, і злили літру соку на свою користь ))). Він виявився не дуже смачним, та все ж таки краще ніж звичайна вода.
Груба бруківка почала дратувати, а по пісочній стежці не завжди проїдеш без заносу. Але Сергій помітив справа від нас в лісі альтернативну стежку. Вона була нашим спасінням. Їхати відразу стало приємніше і швидше.



На одному з поворотів я не втримав свого вела, і віртуозно поклав його у місцеву багнюку ))). Сам залишився на ногах. Нічого, до кінця дня підсохне, і само обпаде ))).
Невеличкі прорахунки в маршруті, і ми не потрапили на озеро Пулепецьке. Але в село Пульмо потрапили. Виглянуло сонечко, лелеки в гніздах майже через кожні 100 метрів, місцеві струмочки які течуть просто через двори. Пісчана дорога, (благо пісок ще вологий) по якому місцеві мотоциклісти навчились досить швидко пересуватись. Життя вирує, і ми в ньому Улыбка.
За селом повернули ліворуч, до села Остров’є. Дорога – вологий пісок, їхати можна ))). Перше що вразило, майже в кожному дворі є могила, а інколи й по дві. Це не зважаючи на те, що перед селом був цвинтар. Моторошне видовище, та й біля місцевої церкви стоять в рядок з десяток старовинних кам’яних хрестів. А ось озеро Остров'янське було чудове, як і всі інші озера...



Приємна несподіванка, відразу за Остров’ям почалась асфальтована дорога.
В селі Піща на березі Піщанського озера приготували обід. От як би ще й сонечко не сховалось за хмарами, було б взагалі чудово. А так повітря почало потроху охолоджуватись. Відразу за селом побачили перший митний кордон з Білорусією. Сергій навіть зробив декілька фото, в мене сміливості не вистачило ))).
Далі ліс, болота, чорна вода в місцевих меліораційних каналах. І дуже приємна несподіванка на березі озера Пісочне. Такого затишного пансіонату як «Медик», я вже давно не бачив. По перше, він знаходиться майже на кордоні. По друге, його оточує ліс і болота, що не дають легко захопити ці місця приватному сектору. Сам санаторій дуже затишний і невеличкий. Я нарахував тільки два жилих корпуса на три поверхи. А саме озеро Пісчане мені здалось найпривабливішим.



Озеро Перемут. Теж чудове місце для зупинки, особливо в сонячний день. Але ми рухаємось далі.



По трасі снують машини з білоруськими номерами. Озеро Соменець ми пролетіли навіть не помітивши )))). Хоча воно по карті знаходиться біля самої дороги.
І знову Шацьк. Туристичний сезон тут ще не почався. Тому майже всі магазини зачинені, і знайти пам’ятні сувеніри неможливо. Прикупили на свято пасочку, і поїхали далі, дивитись на озеро Люцемир впритул до його вод.



Величне озеро...

Відразу за Шацьком і до самого села Вілиця йшла бруківка. Не дуже весела справа, каміння не дуже вкатане, а по краю дороги пісочок. Так і їхали вибираючи серед двох зол те що здавалось нам меншим ))))



Дуже сподобалось село Припять. Тут в кожному дворі є криниця-лелека. Я такі речі бачив або в книжках або в музеях. А тут, жива легенда та ще й у такій кількості!!! Ось саме з однієї такої криниці ми і набрали собі води на зупинку.
А зупинились ми в маленькому сосновому ліску що біля озера Біле. Мені дуже сподобалась місцина. Від дороги нас захищали дерева (хоча за весь час поки ми тут були, по цій самій дорозі проїхало тільки 5 машин), на галявині був столик і лавочки. Дуже зручно. Сергій згадав про безпеку туристів, і замаскував наш табір. До речі, досить непогано Улыбка.



Вечеря, розмови біля багаття, приємний захід сонця... Що ще потрібно для приємного завершення дня...




Пробіг: 91.95 км.
Середня: 17.0 км/ч.
Час в дорозі: 5:24:30


День третій.



Проснувся, відчинив намет і... ...і з Новим Роком ))))). По за межами нашого спального місця трохи нижче нуля ))) Ні що так не заохочує розвести багаття, як бажання зігрітися. Поснідали, зібрали речі і поїхали, це наш останній день на Волині. І який же він сонячний виявився!!!
Село Любохини зустрічало нас зачиненою церквою та озером Домашнє. Найбільше мене вразила ось ця картина:



Така собі калюжа, а біля неї прив’язана справжній човен. Навіщо вона там?...

Наступне село зустріло нас озером Пісчане і діючою церквою з дзвіницею. В відео файлах можна знайти кліпи з цим моментом Улыбка.

Далі дорога до залізниці, нами було прийнято рішення, щоб виграти час на перегляд міста Ковель, подолати малоцікаву дорогу місцевою електричкою. Яка виявилась сучасним дизель-потягом. Вагони дуже нагадували метрополітен, тільки трохи більші. Місто зовсім маленьке, за бажанням його можна проїхати за декілька годин, що ми і зробили. Всі цікавинки видно на фото в архівах.
Хочу тільки звернути увагу ось на цю споруду:



Це частна споруда, яка була мною спочатку помилково сприйнята за місцевий замок )))) Знаю, я наївний ))))

А ще перед вокзалом стояв брат пара воза, який стоїть на ст. Шевченка в місті Сміла )))



Незважаючи на пізню весну, я вважаю поїздку вдалою. Волинь і Шацькі озера мене вразили своєю величчю і недоторканість природи...



Пробіг: 34.36 км.
Середня: 15.3 км/ч.
Час в дорозі: 2:14:40


Всі питання що до помилок в звіти, до редактора: natalka.semenova@gmail.com
Архів з фото зі зменшеним до 800х600 тут: http://letitbit.net/download/94467.94aaed9560ae3ea6ea56aa722/foto.rar.html
Відео тут: http://letitbit.net/download/94289.94e16b37ee78c61c18947a19c/Video.rar.html
Повнометражка усього тут: http://letitbit.net/download/29532.2945547f720765dcea4d42a28/_________.rar.html
Фото и відео з камери Сергія тут: http://letitbit.net/download/21706.21988dc625deb39b25496ae19/_______.rar.html
Записан

... ветер в голове попутным не бывает...
Страниц: [1]   Вверх
Печать
Перейти в:  

Подпишитесь на RSS-ленту!