Yaris
Велотормоз
Offline
Пол: 
Сообщений: 7
|
 |
« : 16 Августа 2018, 12:44:55 » |
|
ПЕРЕДМОВА (НЕобов'язково до читання ) Поїздка була досить спонтанною. Бажання випробувати себе і свій бюджетний "двохподвіс" в нормальних умовах не покидало мене з моменту покупки, але на жаль, в моєму місті немає ані цікавих місць, ні компанії, з ким би можна було провернути таку авантюру, тому почав шукати однодумців по близькості. Випадково натрапив на форум черкаських велобайкерів http://forum.velo.ck.ua - і що не менш важливо - живий форум :-)
Підписавшись на покатуху, яка просто чудово підходила мені за часом, так як і туди і назад був дизель, який мене привезе і відвезе додому, тому що проживаю в сусідноьму місті Золотоноша. Довго думав варто чи ні, адже дистанція в 60-70 км з купою підйомів і спусків, здавалася трохи важкуватою для людини, котра їздить 20-30 км з трьома некрутиими підйомами довжиною до 100 метрів, але все ж таки жага до хоч якихось нових відчуттів і краєвидів перемогла .Покатуха очима новачка Для мене покатуха почалася о 3:30 ранку. Прокинувшись, ситно поївши, приготував сумку і зібрався в дорогу, так як до вокзалу ще їхати як мінімум 5 км, а дизель вже в 5 ранку. О 6:00 зустрів уже й інших учасників покатухи, і в Черкасах разсілись в різні вагони. Так спочатку я познайомився з Колею, Ірою і Аріною. Не прийшлося і без веселих курйозів - дехто сів не в той дизель Так я заочно познайомився з Віталієм, але всі звали Вандалька 
Прибувши на станцію. ім. Т. Шевченка, почекавши всіх, випивши каву ми висунулися в дорогу.
Проїхавши трохи місто ми виїхал на трасу. Проскочивши маленький шматочок траси Сміла - Умань, ми потрапили в тунель з дерев, який тягнеться до самого лісу.Після спуску дорога була уздовж ставка, на якому немає ні відпочиваючих ні рибалок, лише самотній лебідь чи лебедиха спокійно плавала в ставку . Тут і був уже маленький привал.Після привалу ми ринули далі. Польовими дорогами з високими підйомами і просто очманілими спусками ми потрапили в якесь село, де поповнивши запаси води знову нас чекав шлях на підйом. Здавалося б скільки підйомів - що може бути гірше, але ... ми в'їхали в ліс, і от підйоми в лісі набагато цікавіші, ніж просто підйоми, з брудом, вимитими дорогами або зовсім без дороги, гіллям, комарями, хоча завдяки кропиві - комарі майже не відчувалися, але все це компенсувала краса природи та дивовижні спуски, навіть по вимитих дорогах були дуже швидкими і класними.
Після чергового спуску, як ми називали, наш "предвадітель" сказав - нам сюди . За два роки дорога заросла, і це було маленьким сюрпризом) Трава і бур'яни, висотою до півтора-двох метрів, не могли бути непоміченими, колючки, і ще кропива - мені здалося, що це найгірша дорога. Після невеликого підйому ми потрапили на поле, де зустріли косулю, красиву і граціозну як дика гірська лань :-)   Але, хай йому грець, вся краса поля на цьому і закінчилася - напевно на той момент була найжахливіша ділянка всього маршруту, йти було складно, не те щоб їхати, але ентузіазм не пропав і хто як міг так і пробирався через переоране поле, жаль що ніхто так і не сфотографував.
Після поля був невеликий піт-стоп так як "предвадітель" Коля пробив колесо . Врешті-решт після чергового підйому та спуску нас чекав дерев'яний млин. Вітряк виглядає непогано, має три поверхи, і на кожен з поверхів є вільний доступ.Тут влаштували невеликий привал, хвилин на 50 і висунулися далі. До цього часу я вже встиг поспілкуватися з більшою частиною групи і знав Євгена, Сергія, Влада, Олексія, Колю, Вандальку, Іру, Аріну і Даніла, у якого був найоригінальніший велобайк :-). Проїжджаючи село, назви не пам'ятаю, в місцевому магазинчику зробили 10 хвилинний привал, випили по квасу і поїхали далі. У районі обіду ми потрапили в ліс в альтанку на сосісінг. За дві години відпочинку встигли і посмажити сосиски і, за пропозицією Євгена, запекти кукурудзу, яка виявилася дуже смачною.Між іншим, відгадайте загадку - "Скільки потрібно людей щоб прибрати дві ланки ланцюга?". Далі вся дорога була по лісу, це було чудово - дорога змінювалася кардинально після кожного повороту. Після довгого, але дуже класного спуску, ми зупинилися перед воротами психдиспансера, на території якого знаходилася печера Ірдинського Виноградського Успенського монастиря.Після фото-відео зйомки поїхали назад до розвилки щоб потрапити на партизанську базу. На розвилці до нас приєднався ще 1 велобайкер на шосейнику, це був Юра Дорога була відносно хорошою, навіть в лісі, крім двох дерев, які лежали посеред дороги. Після подолання цих маленьких перешкод нас чекало ще два підйому. Вимита глина, кропива, пісок, гілки, кропива, комарі і знову кропива - такого розмаїття за одну поїздку я ще не бачив !Пізніше спуск в купу, на той момент вже любимої, кропиви і знову підйом. І ось - ми на партизанській базі. Після дрібного перекусу і фотосесії виїхали в сторону Сміли, по дорозі додому була ще старовинна церква. Дорога назад була помірною, без особливих підйомів та спусків.Потрапивши до церкви, всі бажаючі зробили фото і ми поїхали на "фініш", на ст.ім.Т.Шевченка. Назад поверталися селами, і трохи трасою. На повороті до Сміли Даніл поїхав на Черкаси, а ми поїхали на вокзал. Після вечірнього перекусу влаштували на пероні фотосесію і знову різними групами розділу по вагонах для поїздки додому.Кілометраж по Strav'і приблизно 78 км, всього 12 з половиною годин, чистої їзди 6 з половиною годин. Особисто я отримав море позитивних спогадів і емоцій, від самої поїздки і від всіх хто був на покатушкі. На цьому все, і спасибі за увагу.
P.S. Хочу частіше катати
|