Українське Ельдорадо 2.10.09 - 4.10.09Учасники - drOn, hooll, saab.
День 1 Після десантування і збору вирушаємо на північ по самому Бахмачу і до території секретних військ (при СССР). Дорога була рівна і освітлювалася від місячного сяйва, звісно, аеродромні плити лежали стик до стика. В с. Шумин (нас. 59 осіб – 2005 р) нас зустріли собаки, які були здивовані від нічних гостів. Табір розбився за 2 км дороги Київ – Орел (Е-93). Чай з печивом і веселе сяйво місяця вложило спати усих трьох. В ночі було чути як мимо по ґрунтовці проїжджала чи то одиничка чи то москвич із музикою.
Пройдено – 18 км. (все по темноті).
***
День 2 Ранок. На вулиці доволі холодно. Хто встав перший? Гречана каша і чайок біля вогнища доказав що нам і не страшні морози. І відчуття що я щось забув справдилося. Самий головний інструмент – ложка, залишилася вдома. Ніколи не забувайте ложку!!! Перед самим стартом ще один сюрприз для мене – пробите заднє колесо.
Батурин – перше наше місце по планах, так як заїхали з поля ЗХ частини на круг в якому 5 доріг і церква.
«Направо по дорозі, до спуску в низ після магазину направо і там буде фортеця» - слова якоїсь тьоті на запитання як доїхати до фортеці. Сам комплекс батуринської фортеці невеликий – БК, музей археології, фортеця з дерева з усіма збереженими будівлями (
скарбниця, будинок Мазепи, церква, відреставровані гармати) і пам’ятники. (Вхід в фортецю 5 грн., фотографування – 10 грн., відео – 20 грн.). Не пожалійте для фотографувань.
Садиба генерального судді (
писаря) Кочубея. При в’їзді на територію зліва незрозуміла конструкція, чи то для концертів, чи то для (як дехто говорив) бейсбол…. (мабуть суддя любив пограти в щось….). Тут же і пасіка Петра Прокоповича який перший винайшов рамку для пасік!!! Далі в парк місце де молодий Мазепа переписувався з Мотрьой через дупло в дереві (
по нашому – чат). Недовгі блукання і дорога на виїзд. (Вхід вільний на територію.
Якби не знак Я б мабуть забувся про палац Кирила Розумовського. При в’їзді він перший справа, для нас – зліва. Непогана архітектурна форма в англійському стилі з основною будівлею та двома однаковими по бокам будівлями, перед будинком Розумовського охоронник (security) показав на стоянку для велосипедів, так як потрібно залишати велосипеди на стоянці, а не гасати по людним доріжками. (Вхід на територію вільний).
Дорога знову на Пн. по аеродромним плитам які вже були покладені не встик в сторону Конотопа (30 км), при в’їзді в с. Красне повертаємо в право (пн.-зх.) по ґрунтовці їдемо в с. Тиниця. Перед переїздом через рельси (Бахмач-Батурин) дороги не було – переорали, трохи об’їхали і перетягували так, хоча переїзд виднівся в 2 км в сторону Бахмача. На полях ходять бродячі собаки і бігають рідкісні лисиці з чорної шуби. Краще не зупинятися і фотографувати собак, може на них напасти зіркова хвороба і вони нападуть на вас.
В с. Тиниця короткий перекус де я справив свій компютор і звідси він почав щось показувати. Тут зберігся будинок того ж Кочубея (скарбниця) і парк, територія доволі в поганому стані, як видно з будівель і надписів колись це був якийсь дитячий лагерь чи санаторій. На слідуючий раз сюди покаш немає чому заїжджати. За селом Веселе переїзд через залізницю (ділянка Бахмач-Ромни) і хутором Червона Зірка (27 осіб – 2005р) дроги не було – переорано-скошено, але швидко переїжджаючи до лісосмуги знаходимо непогану дорогу. Можна було б і об’їхати по асфальту але ми ж не шосери! Ділянка по полю близько 1.5 км + ґрунтова дорога 4,5 км, а в об’їзд близько 8 км. До самого села Кропивне дорога ґрунтова, але яка – вкатана, така що нехуже чим асфальт тут в нас в Черкасах. Від с. Кропивне і до дороги Ічня – Тростянець чистий асфальт, але тільки в Бахмацькому районі, а в Ічнянського р-ну ями та латки. На перехресті до Тростянця 13 км до с. Южне ~1.5 в якому останні хороші магазини по дорозі на Качанівку і Тростянець. В магазинчику прикуплено бутилочку кримського червоного вина!!! Назад і по ґрунтовці на Качанівку через село Купина де лежала куча гарбузів - мутантів. При проїзду села виїхали на асфальт де заїхали в сам парк за зупинкою, хоч там обкопано але проїхати можна на ура. Спустившись до невеликих озер розбили лагерь.
Супчик, чай з печивом і біля вогню дегустування вина, а потім ще й бутилочка коло самого костра для розігріву, по п’ять капель і по три каплі коняку в гаряче вино (не хватало ще пива, сосисок і цукрового буряка для повного матраца). Відчуття втоми пішло дивиться на феєрверки, а ми в палатку дивиться сни.
Пройдено – 91 км.
***
День 3 Ранок, вже не так холодно як раніше, але все одно вилазить не хочеться з теплого спального мішка. Хто перший встав? Ранок був голодний – гущонка, чай і трохи печива, зато буде веселіше їхатися. Виїзд в тіж 9 годин. По дорогі на верх першим культурним місцем було галявина Шевченка і його дуби (на вигляд їм років 4-5), за 200 м могила Честахівського з хрестом. Заїхавши до самих будівель через церквц поїхали шукати карту парку, виїхали з парку і заїхали через головний вхід (питається навіщо), затратили тільки час (вхід на територію – 3 грн., приблизний прейскурант – 1 год. га конях – 20 грн., екскурсія – 40 грн., тут же готель, ловля риби – 10 грн., дрова з мангалом – 20 грн., та інше).
Після розгляду карти на якій місця намальовані краще чим вони вживу... і понеслась по парку… що нашли що не нашли, як повертали в бік палацу, було замічено турнік (коло нього споминається є закладка кладу – геоекшн, і споминається сон). Ми знайшли клад, робим запис в книжечку і далі. Палац з сторони озера і альтанка Глинки яка чомусь закрита на і полу повно мертвих душ (мухи). Час піджимає вже 10.30. Пару фоток фасаду палацу і виїзд з парку через церкву і поле до того місця де ми віджали. (По парку наїздили близько 13 км і затратили 1 год 50 хв).
Чомусь вирішено їхати в Тростянець не по асфальту с. Іваниця, а через с. Купина, знайома нам дорога за вітром (в цей день почав дути непоганий вітер з півдня), поворот на с. Бережівка, с. Бережівка і на поворот на саме село Тростянець. В с. Бережівка в мене остаточно заклинила касета і я їхав на прямій передачі аж до додому, неприємно на спусках.
На в’їзді в с. Тростянець сюрприз – танк на постаменті (жаль що високо і не було часу на нього вилазить). На дорогу від Качанівки і до Тростянця з перекусом затрачено 1 год. 30 хв.!!!
Тростянець – колись це була колиска садово-паркового мистецтва з дворцем, але під час революції 1918р його було розвалено, зато парк гарно зберігся який є одним з найкращих ландшафтних парків України. В ньому було замічено дві групи велосипедистів. Ми не одні! На парк витратили приблизно з 45 хв (звісно обійти і роздивиться 204 га непросто). (Вхід в парк – 6 грн., екскурсія 40 грн., до 15 чол. – 90 грн., добре хоч на велах все це можна швидко об’їздить і роздивитися).
І знову в дорогу, на цей раз вирішено їхати не по ґрунтовці, а по асфальту, так як дув вітер з півночі і ми їхали в ту ж сторону.
Сокиринці (не то що наше Сокирне). Тут тоже і парк, і палац Галаганів який непогано зберігся. На його території знаходиться аграрний ліцей Чернігівського аграрного університету. В сам палац не зашли, а хоча потрібно було, нас же запрошували (але час піджимав, було вже 14.20). Заїхали ми з каретного в’їзду!!! А виїдемо з головного!!! За задньою частиною палацу перекус і виїзд на конях по цікавій дорожчі до банного залу. На фото видно. Чому там не ступеньки? Перекус 20 хв. і розгляд пишних форм палацу і знову в дорогу.
Асфальт, асфальт, асфальт… Дорога Київ-Суми, по бокам валяються цукрові буряки і по дорозі літаючі намази з тим же буряком, до Прилук недалеко, всього 24 км за 1 год. 30 хв. проти бокового вітру.
Прилуки – це не тільки сигарети, а й місто з 5 непоганими церквами і пам’ятником Володимиру Мономаху… з словом до синів. В Прилуках одна відмінність від Черкас (
для вело) це – нема ям по краям дороги і рівні дороги. А от залізничний вокзал без лишніх слів побудований в сучасному стилі, а в середині тепло в затишно. В 18 годині потяг на Гребінку, який перероблений з електро на дизель. Ціна проїзда (
потяг Прилуки-Гребінка і Гребінка-Шевченко) від Прилук до Черкас – 8 грн., Сміла – 9 грн., Золотоноша – 3.46 (студак), на моє запитання –
«Дайте ще квиток на багаж – велосипед - відповідь касира -
Та я не можу вам вибити, купите в Гребінці – я запитав – А
що говорити провідникам? – на що вона відповіла –
Вони нічого не скажуть!», як я зрозумів, це не їхня біда, хай з цим розбирається Одеська залізниця, а Придніпровська на вели очі закриває, наші провідники такого ніколи не пропустять, особливо на ділянці Шевчнко-Гребінка і пропуск для велів коштував – 10 грн. на всіх.
На цьому мандрівка Чернігівщиною закінчилася. Повернемося сюди обов’язково ще не один раз.
Пройдено – 96 км, найважчий день. По дорогам – 77 км
В мене за півтора дня – 144 км
Проколів – 1
Поломок – 1
Фото з коментарями нижче.
Велопоездки и велопутешествия
